Нотатки синього кита

...і дельфіни замість ангелів. Під водою краще мати плавці.

Сидячи минулого тижня у читалці біля вікна, я побачила своє відображення у склі. На моє здивування, власне око здалося мені зовсім риб'ячим. Чи то це був ефект віддзеркалення від двох шибок, чи то наслідок ранкової невиспаності, але мені стало дещо ніяково - я ж бо ссавець, як-не-як. Я побоювалася, чи не проявляться ще якісь дивні ознаки.
А от сьогодні я вирішила уважно роздивитися себе у дзеркалі, і звідти на мене глянув нормальний синій кит з абсолютно китячими очима. Тепер я спокійна. Принаймні, габітус у мене типовий для кита.

Завтра - а точніше, вже сьогодні - на честь того, що я бог-фільтратор, я одягну мантію і бонет. Мантію? Це так дивно. Мантія зазвичай у молюсків. А я кит. 

Моя ванна, звичайно, не рідна Атлантика, але будемо вважати, що я займаюся екологічним моделюванням. А для того, щоб модель була більш точною, воду я посолю... Плюх!
Коли-небудь я обов'язково у себе повірю, тому що бог-агностик - це, щонайменше, дивно. Хоча не так вже і страшно: я-то люблю парадокси.

Deep Voices - The Second Whale Records - чудові голоси! Скачати можна тут, деталі тут у oli_molly, якому респект за наводку на класну музику :)

Утім, я втомилася думати глобально, тому дозволю собі зробити декілька нотаток "про буденне".
1. Всесвітній день китів - 19 лютого, треба не забути.
2. Якщо мені раптом доведеться лікуватися, ветеринари матимуть деякий клопіт. Якась там "кінська", та що кінська, навіть "слоняча" доза ліків на мене не подіє.
3. Якщо мені влітку заманеться повалятися на пляжі, треба не дивуватися, якщо раптом з півсотні чуваків з криками "Не помирай!" почне мене обкладати мокрим ганчір'ям та дружними зусиллями зіштовхувати у воду.

А сьогодні мені дещо сумно. Я думаю про китенят, які стають жертвами косаток. Нам, великим китам (якщо ми у доброму здоров'ї), косатки не страшні, бо ми набагато масивніші. Чого не можна сказати про наших дитинчат.
Знаєте, як нападають транзитні косатки? Вони атакують групою до п'яти особин, намагаючись притопити китеня. У китеняти часто не вистачає сил, щоб протидіяти їм. До того ж, дитинча ще не може надовго затримувати дихання. Усе, що може зробити самка для його порятунку - це прикривати від кидків косаток, але вони діють зграєю і через кілька годин їм вдається відтіснити китеня від матері. Справа погіршується тим, що косатки не припиняють нападати і кусають за плавці або за горло. Після тривалої боротьби китеня виснажується і стає їхньою здобиччю.
Косатки не їдять його повністю: вони лише обгризають нижню щелепу. Доля понівеченого тіла - поступово опускаючись на глибину, зробити свій внесок у дощ трупів.
Зрештою, як і кожного з нас. Помираючи, ми тонемо, повільно падаємо туди, вниз, у збіднену органікою глибоководну пустелю, де маємо стати їжею. Навіть не їжею, а справжнім святом у повній темряві під тиском кількакілометрової товщі. Навколо трупа збираються усі: акули-падальники, що голодують місяцями, у пошуках їжі покладаючись лише на власний нюх, панчохоподібні круглороті, краби, черви та інші представники бентосної фауни.
Вони теж колись відмирають і формують донні відклади. Їхні рештки можуть стати частиною геологічної структури або - хтозна - бути винесені апвелінгом нагору і стати джерелом біогенів для приповерхневих мікроорганізмів. Ті, у свою чергу, використовуючи енергію Сонця, покладуть початок трофічному ланцюгу, тож життя триватиме.
І мені буде що їсти. Ось так воно, будучи богом, почувати себе ланкою біогеохімічного колообігу.

У мене є одногрупник - представник Bacillariophyta. Дуже душевно: міліарди їх - діатомових водоростей - становлять моє біообростання, при цьому я вчуся разом з однією окремо взятою діатомеєю. Варто зазначити, що  його силіцієвий панцир непогано поєднується з окулярами.

Тут стільки медуз. Досить великих. Ці драглисті дзвоноподібні істоти мені чомусь симпатичні.

Інколи я забуваю, що я кит. А коли згадую, мені одразу стає так спокійно.

Я - синій кит. Як я вже казала, синій - улюблений колір моєї мами. Коли я піднімаюся у високі широти для нагулу, я уся обростаю діатомовими водоростями і стаю зелена. Зелений - мій улюблений колір. А улюблений колір моєї няньки - жовтий, але до чого тут це, я поки що не знаю.
Коли я повертаюся для розмноження у теплі води, з мене сходить плівка холодолюбних діатомових, і я знову стаю синя. Таким чином, я то синя, то зелена: я синьо-зелена.
Навколо мене у товщі води мешкають міліарди ціанобактерій - синьо-зелених водоростей. Мама каже, що є особливий порядок у тому, що найбільші та найменші живі істоти на Землі однакового кольору. І дійсно, хіба це не гармонійно?

І запитала я у мами-деміурга: "Мамо, чому я кит?", і відповіла мені мама-деміург: "Ти, народжена леопардом, вихована сипом, пізнала землю, дерева і небо, і пішла у море. І це є добре."

Плюх!

Раніше у помешканні мислителя (не знаю, звідки цей стереотип) на письмовому столі можна було побачити людський череп. Ті часи давно минули, і я не філософ, але черепи я люблю. Щоправда, до людей я байдужа, тому у мене є черепи коня і собаки. Череп корови мені вже не дозволили тримати батьки, чого я не розумію: собаку можна, коня можна, а корову - ні (коров'ячий, правда, був трохи брудніший за інші). А сьогодні я подумала, що якби я захотіла принести череп собі подібного, він би не проліз у двері.

До речі, якщо хтось вбачає тут у постах святотатство... Хоча навряд чи хтось з цього обмеженого кола читачів його вбачає :)
Так от.  Колись я намагалася розрізнити поняття "живе", "неживе" і "бог" і мала проблему нестачі критеріїв. Тобто, коли я за якоюсь принциповою ознакою відділяла живе від неживого, воно (живе) одразу набувало божественних властивостей. Якщо ж я знаходила визначальну відмінність між поняттями "бог" і "життя", одразу втрачав зміст поділу об'єктів на живі і неживі. А я жива. Живий синій кит. Висновки робіть самі.

Трудно быть богом (с). Усе, звичайно, чудово, але починаєш чути молитви. Ех, люди, люди... Як їм поясниш, що боги створюють всесвіти, підбирають умови, розкручують галактики, вводять закони - ну там, природного добору або збереження енергії, домовляються про усілякі умовності, як-от заряд електрона чи гравітаційна стала - усе заради того, аби лише система могла якось функціонувати, а люди нахабніють і починають просити неможливого. Яка спокуса відкупитися грошима - великою кількістю нікому не потрібних папірців! Хм. Здається, тепер зрозуміло природу інфляції.
Хочеться у відкрите море.

Уві сні я втілююся у кита остаточно. З сьогоднішнього сну мені чітко запам'яталася блакитна товща води, пронизана сонячним світлом, і відчуття невагомості. Але, судячи з того, як зісковзувала вночі маленька ковдра з мого гладенького крутого боку, ці перетворення мають місце не лише уві сні.

Я розумію, у чому проблема цього світу (ковтає коньяк). Він має триматися на мені і двох моїх родичах, бугога.

Я пливу. Я пливу своїм шляхом крізь чудову синю безодню. Я сама синя і навколо багато синього... А коли я бавлюся, я вистрибую з води і бачу синє-синє небо. Все синє... Що і не дивно - це улюблений колір моєї мами-деміурга. Я пливу. Інколи нас двоє-троє, але часто я пливу одна, проте мені не самотньо. Я співаю чарівних пісень (так-так, сходіть у Вікіпедію, послухайте), а коли хочу дихати, випускаю фонтан сконденсованої пари через ніс (а він у мене знаходиться трохи не там, де у інших ссавців, хехе). Я можу чути пісню іншого кита, яку він співає десь біля далеких ісландських берегів, вона схожа на мою і призначена для таких, як я. Нас мало і ми в Червоній книзі, а самі ми сині.

Я - бог. Я можу все.
І дійсно, я народжена богом, вихована іншим богом - отже, я сама є бог.
Ви можете мені заперечити, що я людина. Але люди мені чужі, їхні проблеми - смішні, а інтереси - нецікаві. Ну яка з мене людина?
Ви можете мені заперечити, що я кит. Так, я кит. Зрештою, якщо ви мене усвідомлюєте, це означає, що моя божественна незбагненна сутність набула якоїсь відомої вам форми. Кита. А чому ні? Єгиптяни зображували богиню Тауерт у вигляді самки бегемота, а я є самкою синього кита.
Тому я є богом. Бо інакше, як я, будучи китом і не будучи богом, могла би отримувати вищу освіту? Як би я втискувала у маленькі аудиторії двадцять з чимось метрів свого тіла - понад сотню тон м'язів та високоякісного китового жиру? Отож. А так я спокійно сідаю за парту, підпираю грудним плавцем голову і слухаю лекції. Іноді я приязно посміхаюся або ляпаю мокрим хвостом колег.
Я - бог. Бог-фільтратор.